З повагою до таланту. До 70-річчя академіка НАН України В.П. Семиноженка

Стаття почесного директора Інституту магнетизму НАН України та МОН України академіка Віктора Григоровича Бар’яхтара (Джерело: журнал «Вісник НАН України”, №6, 2020 р.)

9 червня 2020 р. виповнюється 70 років знаному українському вченому в
галузі фізики, матеріалознавства та нанотехнологій для біомедицини, відомому громадському і політичному діячеві, двічі лауреату Державної премії України в галузі науки і техніки (1992, 2000), заслуженому діячу науки
і техніки України (2008), лауреату премії імені В.І. Трефілова НАН України (2010), генеральному директору Науково-технологічного комплексу «Інститут монокристалів» НАН України, голові Північно-Східного наукового центру НАН України і МОН України, України доктору фізико-математичних наук (1984), професору (1988), академіку НАН України (1992)
Володимиру Петровичу Семиноженку.

«З повагою до таланту» — саме так наш видатний колега Микола Амосов підписав одну зі своїх останніх книг, подаровану моєму учневі, колезі по Академії наук і, без сумнівів, дуже талановитій людині — Володимиру Петровичу Семиноженку.

Упродовж майже 55 років мені близька ця людина — і як учень, і як співавтор, і як вчений. З ним мене поєднують погляди на науку, на життя, на світові процеси, на майбутнє нашої країни. Мені важко згадати, в який конкретно момент це було, але точно пам’ятаю, що познайомився з Володимиром Петровичем у середині 1960-х років, коли він був учнем однієї з найкращих шкіл Радянського Союзу — харківської фізикоматематичної школи № 27. До створення цього навчального закладу доклали зусиль такі видатні вчені, як академіки Володимир Олександрович Марченко, Олексій Васильович Погорєлов, Наум Ілліч Ахієзер.

І ось мене, співробітника Харківського фізико-технічного інституту, доля звела з одним із найкращих учнів цієї школи — Володею Семиноженком. Школа була спеціалізованою, в ній були лише 9-ті й 10-ті класи. Займатися з Володею ми почали з кінця 9-го класу, а вже в 10-му класі він засвоїв майже весь університетський курс загальної фізики. Ці успіхи і наше спілкування, напевно, й зумовили його подальший вибір професії — він став студентом фізико-технічного факультету Харківського державного університету і, відповідно, молодшим представником видатної школи теоретичної фізики Л.Д. Ландау.

ПОВНА ВЕРСІЯ СТАТТІ